Індивідуальний підприємець як суб`єкт господарської діяльності

План

1. Індивідуальний підприємець як суб'єкт господарської діяльності

2. Договір оренди: загальна характеристика

3. Завдання

Правові акти, підручники і додаткова література

1. Індивідуальний підприємець як суб'єкт господарської діяльності

Конституція закріплює право громадян на вільне використання здібностей і майна для підприємницької та іншої не забороненої законом економічної діяльності (ст. 13). Це означає, що для реалізації своїх економічних інтересів громадянин має право: 1) бути найманим працівником; 2) здійснювати індивідуальну підприємницьку діяльність; 3) створити самостійно або спільно з іншими особами комерційну організацію; 4) здійснювати іншу економічну діяльність, наприклад, ремісничу деятельност ь ¹ , діяльність з надання послуг у сфері агроекотуризму ^2, використовувати власні цінні папери, банківські рахунки в якості засобів платежу або збереження грошових придбань, здійснювати разову реалізацію на торгових місцях на ринках вироблених, перероблених або придбаних ним товарів, віднесених до товарних груп, визначеними в Переліку видів діяльності, при здійсненні яких індивідуальні підприємці та інші фізичні особи сплачують єдиний податок, і базових ставок єдиного податку ³ (Далі - Перелік) не бо л її 60 днів на рік (з 1 січня по 31 грудня включно), 5) отримувати особистий дохід, поєднуючи перераховані варіанти за умови дотримання закріплених в нормах права обмежень і т.д.

Індивідуальна підприємницька діяльність є правовою формою реалізації права на здійснення підприємницької діяльності. Право легітимно здійснювати таку діяльність виникає після державної реєстрації фізичної особи як індивідуального підприємця. Іншими словами, вимога про державну реєстрацію поширюється не тільки на комерційні організації, але і на фізичних осіб. У цьому зв'язку для цілей деяких нормативних правових актів в якості індивідуального підприємця визнають «фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і зареєстрована у встановленому порядку" (ст. 1 ГПК, п. 1 ст. 19 Загальної частини Податкового кодексу).

П ріобретеніе статусу індивідуального підприємця на відміну від статусу юридичної особи включає тільки одну стадію - державну реєстрацію, процедура якої також закріплена в нормах Положення про реєстрацію і аналогічна розглянутої в попередньому розділі процедуру державної реєстрації комерційних організацій. При цьому прийом реєструючим органом документів для державної реєстрації індивідуального підприємця здійснюється в присутності громадянина, який реєструється як індивідуального підприємця (п. 18 Положення про реєстрацію). Ставка державного мита, що справляється за державну реєстрацію індивідуального підприємця, становить 0,5 базових величин. Статус індивідуального підприємця вважається придбаним з дати прийняття реєструючим органом рішення про державну реєстрацію індивідуального підприємця та внесення запису про це до ЄДР і підтверджується видаються цим же органом свідоцтвом про державну реєстрацію встановленого Урядом зразка. У цілому стосовно легітимації індивідуальної підприємницької діяльності можна зазначити, що для реєстрації розглянутих суб'єктів не потрібно початковий капітал, передбачено менша кількість відповідних документів, зокрема, набуття статусу індивідуального підприємця не передбачає наявність установчих документів.

Оскільки індивідуальний підприємець за своєю природою залишається фізичною особою, він має одночасно: а) правосуб'єктністю у сфері відносин, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю; б) правосуб'єктність у сфері підприємницьких відносин ^4.

При цьому обсяг правосуб'єктності фізичної особи, зареєстрованої як індивідуального підприємця, більше ніж обсяг правосуб'єктності звичайної фізичної особи, так як включає додатковий елемент - підприємницьку правосуб'єктність, тобто здатність бути учасником підприємницьких відносин. Відповідно до норми п. 3 ст. 22 ЦК фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи з порушенням вимог про державну реєстрацію, не має права посилатись відносно укладених ним при цьому угод на те, що воно не є індивідуальним підприємцем. До таких угод застосовуються правила, встановлені нормами права для підприємницької діяльності. Дана норма являє собою виключення із зазначеного вище загального правила про розбіжність-правосуб'єктності фізичної особи, зареєстрованої як індивідуального підприємця, та фізичної особи, що не володіє таким статусом.

1. До підприємницької діяльності фізичних осіб, що здійснюється без утворення юридичної особи, застосовуються правила ЦК, які регулюють діяльність комерційних організацій, якщо інше не випливає з норм права або істоти правовідносини (п. 2 ст. 22 ЦК). З 1 січня 2008 р. діяльність індивідуального підприємця може здійснюватися тільки із залученням членів сім'ї та близьких родичів (чоловік (дружина), батьки, діти, усиновителі, усиновлені (удочеріння), рідні брати і сестри, дід, баба, онуки)). Індивідуальні підприємці, які бажають використовувати найману працю осіб, які не є членами сім'ї та близькими родичами, зобов'язані створити комерційну організацію у формі приватного унітарного підприємства відповідно до норм Положення про порядок створення індивідуальним підприємцем приватного унітарного підприємства та e г o діяльності, затвердженого Указом Президента Республіки Білорусь від 28 червня 2007 р. № 302 ^5.

2. Використовувати для виробництва та (або) реалізації товарів, а також виконання робіт, надання послуг одночасно в сукупності не більше чотирьох торгових об'єктів (торговельних місць на торгових об'єктах, що є самостійними торговими об'єктами), торгових місць на ринках, об'єктів, в яких індивідуальні підприємці надають послуги (виконують роботи) споживачам, включаючи транспортні засоби, що застосовуються для перевезень пасажирів і вантажів на підставі спеціального дозволу (ліцензії) (далі - обслуговуючі об'єкти), інших об'єктів, що використовуються для здійснення підприємницької діяльності (для зберігання товарів, їх переробки тощо). При цьому заборона на використання більш чотирьох об'єктів доповнено обов'язком висновку в письмовій формі цивільно-правових договорів у разі використання індивідуальними підприємцями приміщень (площ) інших організацій і фізичних осіб, а також передачі товарів на зберігання іншим організаціям та фізичним особам.

3. Підприємницька діяльність, що здійснюється з порушенням вказаний умов, відповідно до норми ч. 2 п. 2 Указу № 285 забороняється і тягне за собою застосування заходів відповідальності, передбачених ч. 2 ст. 12.7 КоАП.

Як і комерційні організації, індивідуальні підприємці мають спеціальної правоздатністю. До початку здійснення видів діяльності, на здійснення яких не потрібно одержання ліцензії, вони зобов'язані письмово повідомити відповідні реєструючий (за місцем державної реєстрації) та податковий (за місцем взяття на облік як платника) органи про ті види діяльності, які вони припускають здійснювати. Повідомлення про здійснення видів діяльності, зазначених у заяві про державну реєстрацію, свідоцтво про державну реєстрацію не потрібно (п. 11 Положення про реєстрацію). Слід мати на увазі, що окремі види діяльності можуть здійснювати лише організації зі статусом юридичної особи, але не індивідуальні підприємці (зокрема, банківську діяльність, діяльність інвестиційних фондів, діяльність з виробництва, експорту, імпорту, зберігання (як виду підприємницької діяльності) алкогольної, нехарчової спиртовмісної продукції і нехарчового етилового спирту, оптової і (або) роздрібної торгівлі ними, туроператорську діяльність і т.д.).

Індивідуальні підприємці не є суб'єктами бухгалтерського обліку. Вони ведуть тільки податковий облік, що припускає відображення доходів, витрат і господарських операцій в облікових документах (книгах обліку).

Подат гообложеніе індивідуальної підприємницької діяльності також характеризується певною специфікою. Індивідуальні підприємці мають право сплачувати податок у загальновстановленому порядку, єдиний податок або виконувати податкове зобов'язання через використання спрощеної системи оподаткування за умови відповідності певним критеріям.

У випадках, передбачених нормами законодавчих актів, підприємницька діяльність громадянина (індивідуального підприємця, засновника, учасника, власника майна або керівника організації зі статусом юридичної особи тощо) може бути обмежена в судовому порядку на строк до трьох років (ст. 31 ЦК).

Майно індивідуального підприємця не осібно на балансі, тобто він відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном, за винятком майна, на яке відповідно до норм законодавства не може бути звернено стягнення. Перелік такого майна закріплений в Додатку № 1 до ЦПК. Цим відповідальність індивідуального підприємця відрізняється від відповідальності фізичної особи, яка виступає засновником (учасником) комерційної організації, тому що в результаті набуття статусу юридичної особи майно організації відокремлюється від майна засновників (учасників), а ризик їх відповідальності обмежується розміром внесеного вкладу, за винятком випадку банкрутства комерційної організації (п. 3 ст. 52 ЦК). Під майном, що належить фізичній особі - підприємцю, мається на увазі як його особисте майно, так і частка в спільному майні, не приймає участі в цивільному обороті.

Діяльність індивідуального підприємця може бути припинена за відповідних підставах і в порядку, встановленому для ліквідації комерційної організації. Крім цього діяльність індивідуального підприємця може бути припинена у разі вьшесенія індивідуальному підприємцю вироку, пов'язаного з обмеженням права заняття підприємницькою діяльністю (п. 36, п. 39 Положення про реєстрацію).

Норми діючого права (ГК і Закон про неспроможність) передбачають можливість визнання індивідуального підприємця, який не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, економічно неспроможним (банкрутом). Процедура визнання індивідуального підприємця економічно неспроможним може бути здійснена в судовому порядку (п. 1 ст. 24 ЦК) або індивідуальний підприємець може оголосити про своє банкрутство (п. 5 ст. 24 ЦК). У процесі здійснення цієї процедури кредитори індивідуального підприємця за зобов'язаннями, пов'язаними із здійсненням нею підприємницької діяльності, зобов'язані пред'явити свої вимоги. Кредитори за зобов'язаннями, не пов'язаним із здійсненням фізичною особою підприємницької діяльності, можуть пред'явити свої вимоги як у процесі здійснення процедури банкрутства, так і після її завершення. Індивідуальний підприємець-банкрот після завершення розрахунків з кредиторами звільняється від виконання решти зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. З моменту винесення рішення суду про відкриття ліквідаційного провадження щодо індивідуальний підприємець втрачає силу реєстрація фізичної особи як індивідуального підприємця (ч. 3 ст. 46 Закону про неспроможність).

2. Договір оренди: загальна характеристика

За договором оренди (майнового найму) орендодавець (наймодавець) зобов'язується надати орендарю (наймачу) майно за плату в тимчасове володіння і користування або у тимчасове користування (ч. 1 ст. 577 ЦК).

Нерідко організації або громадянину купувати річ економічно невигідно, а можливо, і обтяжливо, тому що річ потрібна тільки на певний час. З метою задоволення потреб в такого роду речі і служ ит договір оренди ^6.

Відповідно до чинного законодавства договір оренди застосовується і тоді, коли відокремлене майно в даний момент не бере участі в господарському житті, не використовується у виробництві. Таке майно за договором оренди може передаватися іншій організації. Іншими словами, договір оренди створює можливості для найбільш економічного використання майна. Він набув широкого поширення в різних галузях господарського та культурного життя країни і застосовується між організаціями, між організаціями і громадянами, а також між громадянами.

На відміну від таких договорів, як купівля-продаж, міна, дарування, по яких передається майно від однієї особи до іншої у власність, за договором оренди (майнового найму) переходить лише право володіння і користування майном на певний термін.

Загальні норми, що регулюють оренду майна, поміщені в гол. 34 ЦК. До спеціальних норм відносяться: Закон Республіки Білорусь від 12 грудня 1990 р. № 460-ХП «Про оренду», з ізм. і доп. ⁷ та ін

Договір оренди двосторонній, відшкодувальний, нонсенсу ний.

Сторонами договору оренди (майнового найму) є орендодавець (наймодавець) і орендар (наймач). Закон проводить досить чітке розмежування сторін в орендних відносинах. Так, ст. 579 ЦК закріплює право здачі майна в оренду за його власником. Що ж стосується орендодавців взагалі, то ними можуть бути особи, уповноважені законодавством або власником здавати майно в оренду.

Згідно з п. 3 ст. 276 ГК унітарне підприємство не має права здавати в оренду належне йому на праві господарського відання нерухоме майно. Іншими словами, якщо майно знаходиться у веденні державних підприємств, об'єднань, організацій та установ, то здача його в оренду допускається за згодою державного органу, уповноваженого управляти цим майном. В даний час функції управління майном, яке належить до республіканської власності, зокрема з питання здачі його в оренду, в основному належать міністерствам та іншим республіканським органам, які безпосередньо виконують функції управління підприємствами, об'єднаннями, організаціями та установами.

В якості другої сторони виступає орендар. Ним може бути фізична та юридична особа, що відповідає висунутим вимогам.

Майно з даного договору переходить від орендодавця (наймодавця) до орендаря (наймачу) не у власність, а у тимчасове володіння та (або) тимчасове користування. В окремих випадках користування майном з боку орендаря може здійснюватися за умови, що майно залишається у володінні орендодавця. Наприклад, орендар користується механізмами, устаткуванням, що знаходяться в цехах орендодавця, або наймач користується піаніно, яке знаходиться в кімнаті програвання безпосередньо в ательє (пункт здачі в оренду, прокат).

Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки та інші відособлені природні об'єкти, підприємства й інші майнові комплекси, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші речі.

Оскільки мова йде про передачу майна у тимчасове користування, об'єктом договору оренди (майнового найму) можуть бути тільки речі індивідуально визначені і неспоживна, бо використання споживаних речей означає припинення їх існування. Річ, яку брали для тимчасового користування, має бути повернена наймодавцю після закінчення договору. З цього випливає, що право власності на предмет договору майнового найму не переходить від наймодавця до наймача.

Тут же слід підкреслити, що об'єктом договору оренди є будь-які речі, а лише ті, які не вилучені з цивільного обороту.

У відношенні деяких видів майна законодавчими актами можуть бути встановлені вилучення, що стосуються майна, здача в оренду якого не допускається або обмежується.

Законодавством можуть бути встановлені особливості здачі в оренду земельних ділянок та інших відокремлених природних об'єктів. Зокрема, згідно зі ст. 47 Кодексу Республіки Білорусь про землю власники земельних ділянок, придбаних для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку, колективного садівництва і дачного будівництва, можуть передавати їх в оренду громадянам Республіки Білорусь за умови збереження цільового призначення земельних ділянок, а також з урахуванням того, що житлові будинки, дачі і садові будиночки можуть передаватися в оренду тільки разом із земельною ділянкою у встановлених відповідними статтями Кодексу розмірах. При одержанні у спадщину таких же земельних ділянок неповнолітніми спадкоємцями допускається передача ділянок в оренду іншим громадянам законними представниками спадкоємців під контролем відповідних виконавчих і розпорядчих органів до придбання спадкоємцями повної дієздатності.

Враховуючи властивості переданих в оренду речей, їх підвищену цінність, законодавець висуває високі вимоги до їх чіткому визначенню і вказівкою якісних характеристик. Так, в договорі оренди повинні бути зазначені дані, дозволяють точно встановити майно, яке підлягає передачі орендарю як об'єкта оренди. При відсутності цих даних у договорі умова про об'єкт, що підлягає передачі в оренду, вважається не узгодженим сторонами, а відповідний договір не вважається укладеним (п. 3 ст. 578 ЦК).

Надаване орендарю майно має відповідати умовам договору оренди і призначенню майна.

Вартість оренди (орендна плата) визначається в договорі виходячи з оцінки цього майна на момент здачі його в оренду з урахуванням фактичного зносу.

Порядок, умови і строки внесення орендної плати визначаються договором оренди. Якщо ці елементи не відображені в договорі, то вважається, що встановлені порядок, умови та терміни, зазвичай вживані при оренді аналогічного майна при порівнянних обставинах (п. 1 ст. 585 ЦК).

Закон надає можливість встановлювати орендну плату за весь орендоване майно в цілому або окремо по кожній з його складових частин у вигляді: 1) визначених у твердій сумі платежів, що вносяться періодично або одночасно; встановленої частки отриманих в результаті використання орендованого майна продукції, плодів або доходів; надання орендарем певних послуг; передачі орендарем орендодавцю обумовленої договором речі у власність або оренду; покладання на орендаря обумовлених договором витрат на поліпшення орендованого майна.

Крім зазначених, сторони можуть передбачати й інші форми орендної плати. Вони можуть змінювати розмір орендної плати у строки, передбачені договором, але не частіше одного разу на рік. Для окремих видів оренди, а також для оренди окремих видів майна законодавством можуть бути передбачені інші мінімальні терміни орендної плати.

Якщо умови користування, передбачені договором оренди, або стан майна істотно погіршилися через обставини, за які орендар не відповідає, він має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо законодавством не передбачено інше.

Вимога про дострокове внесення орендної плати, якщо інше не передбачено договором, не допускається. Законодавець таку можливість надав орендодавцю тільки у разі істотного порушення орендарем строків внесення орендної плати. При цьому орендодавець не має права вимагати дострокового внесення орендної плати більш ніж за два терміни поспіль (ст. 585 ЦК).

Орендарю надано право викупу орендованого майна. Це може бути передбачено законодавством або договором оренди. Перехід майна у власність орендаря відбувається після закінчення терміну оренди або до його закінчення за умови внесення орендарем всієї обумовленої договором викупної ціни. Відсутність умови про викуп орендованого майна в договорі може бути заповнене додатковою угодою сторін, які мають право домовитися про включення раніше виплаченої орендної плати у викупну ціну.

Законодавством можуть бути встановлені випадки заборони викупу орендованого майна (ст. 595 ЦК).

Термін договору оренди (майнового найму) визначається угодою сторін.

Якщо в договорі термін не зазначений, договір счітаетсязаклю-ченим на невизначений термін, і кожна із сторін має право відмовитися від договору повсякчас, попередивши про це Іншу сторону за один місяць, а при оренді нерухомого майна - за три місяці. Законодавством або договором може бути встановлений і інший строк для попередження про припинення договору оренди * укладеного на невизначений строк (п. 2 ст. 581 ЦК).

Чинне законодавство допускає можливості встановлення максимальних (граничних) строків договору для окремих видів оренди, а також для оренди окремих видів майна. Це, зокрема, випливає зі ст. 45 Кодексу Республіки Білорусь про землю, згідно з якою терміни оренди земельних ділянок не повинні перевищувати 99 років, а оренда земельних ділянок для сільськогосподарського використання не може бути менше п'яти років. У даному випадку, якщо жодна із сторін не відмовилася до закінчення граничного строку, встановленого законодавством, договір після закінчення цього терміну припиняється.

Договір оренди, укладений на термін, що перевищує встановлений законодавством граничний термін, вважається укладеним на строк, що дорівнює граничному (ст. 581 ЦК).

Форма договору оренди залежить від терміну, на який він укладається, суб'єктного складу і від тего, рухоме або нерухоме це майно.

Договір оренди на термін більше одного року, а якщо хоча б однією з сторін договору є юридична особа, то незалежно від терміну, повинен бути укладений у письмовій формі (ст. 580 ЦК).

При укладанні договору оренди нерухомого майна, якщо інше не встановлено законодавством, він підлягає державній реєстрації (п. 2 ст. 580 ЦК).

Договір оренди нерухомого майна, що передбачає перехід в подальшому права власності на це майно до орендаря, полягає у формі, передбаченої для договору купівлі-продажу такого майна.

З аналізу чинного законодавства слід, що оренда є засноване на договорі, як правило, термінове, оплатне володіння і користування землею, іншими природними ресурсами, підприємствами та іншими майновими комплексами, а також необхідною орендареві майном для самостійного здійснення господарської чи іншої діяльності.

Отже, оренда може застосовуватися у відповідності до чинного законодавства у всіх галузях народного господарства щодо майна всіх форм і видів власності.

Кожна із сторін у договорі оренди має права та обов'язки. Причому якщо одній стороні притаманні права, то другій стороні відповідають обов'язки.

На арендодателе (наймодателе) лежать такі обов'язки:

1) надавати майно в стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Передане майно має бути забезпечене відповідними документами (технічним паспортом, сертифікатом якості тощо), якщо інше не передбачено договором. Якщо такі документи, приналежності передані не були і орендар без них не може користуватися майном відповідно до його призначення або в значній мірі позбавляється того, на що був вправі розраховувати при укладенні договору, він може вимагати надання йому орендодавцем таких приладдя і документів при розірванні договору , а також відшкодування збитків (п. 1, 2 ст. 582 ГК);

2) передати орендарю (наймачу) у користування та володіння майно і зробити це своєчасно (у термін). В іншому випадку наймач має право витребувати від нього це майно, вимагати відшкодування збитків, завданих затримкою виконання,

3) або вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, завданих його невиконанням (п. 3 ст. 582 ГК); зробити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм майна.

За договором оренди (майнового найму) обов'язок капітального ремонту лежить на орендодавцеві (наймодателе). Але іноді встановлюється й інше правило. Так, при здачі в оренду окремим громадянам невеликих будинків, що належать місцевим Радам, наймач приймає на себе обов'язки своєчасно проводити весь необхідний капітальний ремонт, тобто такий обов'язок встановлена, якщо інше не передбачено законом або договором.

Якщо наймодавець не виконує свого обов'язку з виробництва капітального ремонту, орендар (наймач) має право провести капітальний ремонт, передбачений договором або викликається невідкладною необхідністю, і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її на рахунок орендної плати, зажадати відповідного зменшення орендної плати або розірвання договору і відшкодування збитків (п. 1 ст. 587 ЦК); передати майно в оренду, як правило, вільним від прав третіх осіб. Якщо ж майно, що здається в оренду, обтяжене правами третіх осіб (сервітутом, правом застави і т.п.), орендодавець повинен попередити орендаря про наявність таких прав. Невиконання орендодавцем цього обов'язку дає орендарю право вимагати зменшення орендної плати або розірвання договору та відшкодування збитків (ст. 584 ЦК). Орендодавець (наймодавець) повинен утримуватися від будь-яких дій, які можуть перешкодити орендарю (наймачу) володіти і користуватися найнятим майном. Закон надає наймачеві дієвий засіб захисту проти будь-яких порушників його права користування і володіння, у тому числі і проти власника. Іншими словами, захист права володіння і права користування має абсолютний характер.

Орендар (наймач) зобов'язаний:

1) користуватися майном відповідно до умов договору оренди, а якщо вони в договорі не визначені - відповідно до призначення майна (п. 1 ст. 586 ЦК);

2. підтримувати отримане у володіння та (або) користування майно у справному стані, проводити за свій рахунок поточний ремонт і нести витрати по утриманню майна, якщо інше не встановлено законодавством або договором оренди (п. 2 ст. 587 ЦК);

3. після закінчення розглянутого договору повернути майно у стані, обумовленому договором.

Неповернення або несвоєчасне повернення орендованого майна дає право орендодавцю вимагати внесення орендної плати за весь час прострочення, а якщо вона не покриває завданих орендодавцю збитків, він може вимагати їх відшкодування.

За несвоєчасне повернення орендованого майна може бути передбачена штрафна неустойка (ст. 593 ЦК).

Виняток з цього правила складають плоди, продукція та доходи, отримані орендарем у результаті використання орендованого майна відповідно до договору. Вони переходять у власність орендаря (ч. 2 ст. 577 ЦК);

4) своєчасно вносити плату за користування майном (орендну плату) (п. 1 ст. 585 ЦК), яка виражається звичайно в періодичних платежах (за місяць, квартал, рік). Орендна плата вноситься незалежно від фактичного користування майном. Однак, якщо через обставини, за яких орендар (наймач) не відповідає, майно істотно змінилося, орендар (наймач) має право вимагати зменшення плати (наприклад, будівля була настільки старим, що в процесі експлуатації прийшло в непридатність).

У процесі користування майном орендар може призвести поліпшення орендованого майна. Законом встановлено, що якщо поліпшення зроблені за згодою орендодавця, то орендар має право на відшкодування зроблених для цих цілей витрат. Поліпшення, вироблені орендарем без дозволу іншої сторони і не віддільні без шкоди для майна, не можуть бути вилучені орендарем. Поліпшення орендованого майна, як віддільні, так і невіддільні, вироблені за рахунок амортизаційних відрахувань від цього майна, є власністю орендодавця (ст. 594 ЦК).

На вимогу орендодавця названий договір може бути достроково розірваний, якщо орендар: користується майном з істотними порушеннями умов договору або призначення майна або з неодноразовими порушеннями; істотно погіршує майно; не вносить орендну плату більше двох разів поспіль з дня закінчення строку платежу; не виробляє капітального ремонту у встановлені терміни в тих випадках, коли обов'язок покладається на нього.

У випадках, встановлених законом, орендодавець має право вимагати дострокового розірвання договору після направлення орендарю письмового попередження про необхідність виконання ним зобов'язань у розумний строк (ст. 590 ЦК).

У свою чергу, наймач має право в суді, господарському та третейському суді пред'являти вимогу про дострокове розірвання договору найму в наступних випадках: орендодавець не надає майно у користування орендарю або створює перешкоди користування майном відповідно до умов договору або призначення майна; передане майно має перешкоджають користуванню недоліки, які не були обумовлені орендодавцем при закл ю чении договору, не були заздалегідь відомі орендарю і не могли бути ним виявлені під час огляду майна чи перевірки його справності; орендодавець не виробляє у встановлені терміни капітального ремонту, що входить в його обов'язки; майно в силу обставин, за які орендар не відповіда е т, прийшло в непридатність і не може в подальшому використовуватися (ст. 591 ЦК).

Зазначений перелік підстав розірвання договору оренди не є вичерпним. Договором можуть бути передбачені й інші підстави дострокового розірвання з боку орендаря, зокрема при істотному порушенні договору другою стороною.

Дострокове припинення договору оренди одночасно тягне припинення та договору суборенди. Однак суборендар в цьому випадку має право на укладення з ним договору оренди на майно, що перебуває в його користуванні відповідно до договору суборенди, в межах строку, що залишився суборенди на умовах, що відповідають умовам припинення договору оренди (п. 1 ст. 589 ЦК).

Р аспространенним підставою припинення договору оренди, як будь-якого іншого договору, є закінчення строку його дії. Що стосується орендаря, то законодавець наділив його переважним правом на укладення договору оренди на новий термін. Порядок регламентації такого роду відносин викладений у ст. 592 ЦК: якщо інше не передбачено законодавством або договором оренди, орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, після закінчення терміну договору має за інших рівних умов переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди на новий термін. Для цього орендар зобов'язаний письмово повідомити орендодавця про бажання укласти такий договір у строк, зазначений у договорі оренди, а якщо в договорі такий термін не зазначений - в розумний строк до закінчення дії договору.

Якщо орендодавець відмовив орендарю в укладенні договору на новий термін, але протягом року з дня закінчення терміну договору з ним уклав договір оренди з іншою особою, орендар має право за своїм вибором вимагати в суді переведення на себе прав та обов'язків за укладеним договором та відшкодування збитків, завданих відмовою поновити з ним договір оренди, або тільки відшкодування таких збитків.

У тому випадку, якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений термін.

У цілому ж дострокове розірвання договору однією стороною може мати місце при невиконанні іншою стороною своїх обов'язків.

Крім загальних підстав припинення договору оренди (майнового найму), зазначених у законодавстві, існують і додаткові підстави, які випливають із специфіки предмета найму і передбачені у відповідних нормативних правових актах. Так, договір оренди нежитлових приміщень може бути достроково розірваний у разі державної потреби в будові або приміщенні, орендованому за договором.

Законодавством (ст. 596 ЦК) до окремих видів договору оренди та договорів оренди окремих видів майна віднесені прокат, оренда транспортних засобів (з екіпажем та без екіпажу), оренда будівель або споруд, оренда підприємства, фінансова оренда (лізинг). Визначено також, що положення, передбачені в договорі оренди, застосовуються до зазначених видів договорів, якщо інше не встановлено законодавством. Отже, вони є самостійним об'єктом дослідження.

Завдання

Індивідуальний підприємець продавав на речовому ринку текстильні вироби. При проведенні рейдової перевірки перевіряючі встановили, що термін дії гігієнічного посвідчення на продавані вироби закінчився, тому відносно підприємця був складений акт про економічне правопорушення, що виразилося у реалізації товарів без документів, що підтверджують якість товарів.

Питання:

1. Які заходи відповідальності повинні бути прийняті до індивідуального підприємця.

2. Який порядок отримання гігієнічного посвідчення.

Відповідь:

Відповідно до Постанови Міністерства охорони здоров'я Республіки Білорусь від 29.09.2008 № 152 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я Республіки Білорусь» ⁸ державну гігієнічну регламентацію та реєстрацію хімічних і біологічних речовин, матеріалів і виробів з них, продукції виробничо-технічного призначення, товарів для особистих (побутових) потреб, продовольчої сировини і харчових продуктів, а також матеріалів і виробів, вживаних для виробництва, упаковки, зберігання, транспортування, продажу, інших способів відчуження продовольчої сировини і харчових продуктів та їх використання здійснює Міністерство охорони здоров'я.

Для проведення державної гігієнічної регламентації та реєстрації необхідно надати: заяву про державну гігієнічної регламентації та реєстрації; перелік продукції, що підлягає державній гігієнічної регламентації та реєстрації; технічні нормативні правові акти (технічні регламенти, стандарти, технічні умови та інші), відповідно до яких виробляється продукція ; перелік матеріалів або вихідних компонентів, використаних при виробництві продукції, із зазначенням технічних нормативних правових актів і підприємств, їх виробляють; документи, що засвідчують якість і безпеку матеріалів або вихідних компонентів для здоров'я людей, використаних при виробництві продукції; інструкції (рекомендації, регламент) за використання (експлуатації) продукції; документ виробника про якість та безпеку продукції; санітарно-гігієнічний висновок, виданий територіальним центром гігієни та епідеміології за місцезнаходженням виробництва (у випадку відсутності повної інформація в технічних нормативних правових актах) із зазначенням рекомендацій із застосування, протипоказань, результатів клінічних випробувань (при необхідності їх проведення); проект етикетки для біологічно активної добавки до їжі; акт гігієнічної експертизи, оформлений в акредитованій лабораторії після проведення лабораторних досліджень

Термін проведення державної гігієнічної реєстрації - не більше 30 днів.

Відповідно до ч.1 ст. 12.17 КоАП, порушення правил торгівлі і надання послуг населенню - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від двох до десяти базових величин.

Частина 4 КпАП свідчить, що придбання, зберігання, використання у виробництві, транспортування, реалізація товарів в порушення встановленого законодавством порядку (без наявності необхідних у передбачених законодавством випадках документів, що підтверджують якість товарів, супровідних документів, документів, що підтверджують придбання (надходження) або відпуск товарів для реалізації, або за наявності не відповідають дійсності документів), а також реалізація товарів (виконання робіт, надання послуг) в порушення заборони органів Комітету державного контролю Республіки Білорусь - тягнуть за собою накладення штрафу на індивідуального підприємця у розмірі від тридцяти до п'ятдесяти базових величин з конфіскацією товару , незалежно від того, у чиїй власності вони знаходяться, виручки, отриманої від реалізації товарів.

Правові акти

1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканських референдумі 24 листопада 1996 р. і 17 жовтня 2004 р.) / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

2. Цивільний кодекс Республіки Білорусь: Закон Республіки Білорусь від 7 грудня 1998 р. (з ізм. І доп.) / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

3. Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення від 21.04.2003 № 194-З (з ізм. І доп.) / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

4. Кодекс Республіки Білорусь про землю: Закон Республіки Білорусь від 1999 р. (з ізм. І доп.) / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

5. Про впорядкування державної реєстрації та ліквідації (припинення діяльності) суб'єктів господарювання: Декрет Президента Республіки Білорусь від 16 березня 1999 р. № 11 (зі зм. І доп.) 302 / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

6. Про деякі питання здійснення фізичними особами ремісничої діяльності: Указ Президента Республіки Білорусь, 16 травня 2005 р. № 225 / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

7. Про заходи щодо розвитку агроекотуризму в Республіці Білорусь: Указ Президента Республіки Білорусь, 2 червня 2006 р. № 372 / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

8. Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності: Указ Президента Республіки Білорусь, 18 червня 2005 р. № 285 / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

9. Про затвердження Положення про порядок створення індивідуальним підприємцем приватного унітарного підприємства та його діяльності »затверджено спрощений порядок переходу до господарської діяльності в рамках юридичної особи (унітарного підприємства): Указ Президента Республіки Білорусь від 28 червня 2007 р. № 302 / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 9

10. Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я Республіки Білорусь: Постанова Міністерства охорони здоров'я Республіки Білорусь від 29.09.2008 № 152 / / [Електронний ресурс] / ооо «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. Мн., 200 0

Підручники і додаткова література

11. Вабищевич С.С., Маньківський І.А. Господарське право: правове регулювання господарської діяльності. Мн., 200 8.

12. Колбасін Д.А. Цивільне право. Особлива частина. Мн., 2003.